Amadej, 39 - 14 июня 2008 15:23

Сьогодні в мене день відкритих сердець,спокуса ніч подарувала радість.
Так добре, так приємно коли поруч є людина, яка тебе розуміє, тебе любить, хоч сама і не знає що таке любов. Але так важко коли думки де інде, і так важко коли свідомість переконує, що моя любов не тут, і як важко коли моя любов мене не хоче.
Дуже дивно, я ніколи не міг повірити, що можна полюбити віртуальність, не бачити ніразу не чути, і так привязатись, боятись.
Боятись того що при першій ж зутрічі отримаю ляпас, і згоріти.
Чому світ жорстокий? Ні це він, це ми його таким робимо. Своїми вчинками своїм відношенням.
Чи варто прагнути, того чого ніколи не буде? Варто, тому, що інколи трапляється те, чого ніколи не повинно було бути, тому надія і живе.
Я знаю ти це прочитаєш, можливо тільки тобі одному я це пишу, і слова мої не надія, а реальність.
В чому суть слова "чекати"? Як добре, коли б його не було! Тоді б, певно.......... не знаю, давно вже зустрілись?
Але є ще і бажання, якого, поки, в тебе не має? А, можливо, є? Але я цього не рузумію.
Сьогодні день відкритих сердець, розум відпочиває, тому всі думки зпершу проходять через серце......

Я вічність дяволу продам,
І куплю радість на ці гроші,
Серце положу в капкан,
Капкан кохання твого, хочеш ?

Її продам, вона вже не потрібна,
І душі вогонь на має стриму,
Кинеш ти мене всерівно,
І після чого я загину.

Я душу лиш тобі віддам,
І щастя в полі не розсію,
Чому ж ти мені сказав
Що я не хочу та не вмію?

Любити важко до світання
Скромніше бачити цей світ,
Та у душі моїй кохання,
Не бачений надії мід.

Ти не прийшов, ти не побачив,
Як я сьогодні помирав,
І непотрібно тобі було,
Ти іншого тоді кохав.

Обіцянки я також не дотримав,
Тебе в пітьмі побачив та налякавсь,
Та це не ти, це сон мій мрія,
Та диявол душу вже забрав…

• 
• 
•